8-А клас. Українська література

Інтерактивна вправа. Т.Г.Шевченко

Спадщина Т. Г. Шевченка.

1. Літературна.

240 поезій з них — понад 20 поем, драма «Назар Стодоля», 20 повістей (до нас дійшли 9); щоденники; автобіографії, фрагменти двох незакінчених драм.

Оригінали більшості творів Шевченка зберігаються в Інституті літератури НАН України.

Твори Шевченка перекладені приблизно 100 мовами світу.

2. Мистецька. Шевченко-художник.

210 акварелей, передусім пейзажів; 150 портретів, з яких 43 — автопортрети; 27 офортів, з яких 6 — серії «Живописна Україна»; понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України; ескізи, етюди, начерки — на 360 сторінках рукописів та альбомів.

Цитатні висловлювання про видатного українського митця.

І.Я Франко писав так: "Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові світи й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій". 

Своєю мелодикою, ритмічною віртуозністю поезії Шевченка створюють авторові славу одного з наймузикальніших поетів світу. У своїй стихійній силі творця він, здається, не хотів знати ніяких законів, крім тих, що диктували йому його власна мистецька інтуїція, сила задуму, вогонь темпераменту (О. Гончар).

Шевченка не без підстави називають революціонером художньої форми, вказуючи на те, як сміливо відходив він од літературних канонів… Вроджене чуття прекрасного, чуття гармонії підказувало художникові ті шляхи, щоб, незважаючи на притиски,… нести людям своє свіже, вільне, справді розкріпачене слово (О. Гончар).

Шевченко як поет — це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість. Шевченкова пісня була сама по собі народною піснею, яку міг заспівати тепер увесь народ, яка повинна була вилитись з народної душі відповідно до стану сучасної народної історії (М. Костомаров).

Інтерактивна вправа. Т.Шевченко "Думи мої, думи мої"

 Ідейно-художній аналіз твору Т. Шевченка «Думи мої, думи мої…»

Історія написання твору.

Після арешту Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, його ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.

З 1849 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847–1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо ненависним був сам дух солдафонства, що чавунно печаттю лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря.

Поезія Тараса Григоровича «Думи мої, думи мої…» і була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України.

Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.

 Ідея: тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.

Основна думка: думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.

 Жанр: громадянська лірика.

Художні особливості твору.

Звертання: «думи мої», «мої голуб’ята», «мої любі».

Епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами».

Порівняння: «привітаю, як діток».
Епітети: «сумними рядами», «щире серце», «слово ласкаве», « щира правда», «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами». 
Звертання: «думи мої», «квіти мої, діти», «моя ненько», «моя Україно». 
Порівняння: «не розвіяв, як пилину», «не приспало, як дитину», «привітай, як свою дитину». 
Риторичні запитання: «Нащо стали на папері сумними рядами?», «Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину?», «Чом вас лихо не пристало, як свою дитину?». 
Метафора: «думи стали на папері сумними рядами», «найдете щире серце», «найдете щиру правду». 
Анафора: «думи мої, думи мої…» (єдинопочаток у  віршованих рядках і строфах) 
Епіфора: «як свою дитину.» ( повторення однакових слів, словосполучень, речень наприкінці віршованих рядків чи строф) 

РЕТАРДА́ЦІЯ, ї, жін., літ. Композиційний прийом, який полягає у штучному уповільненні розгортання сюжету, дії шляхом введення в художній твір вставних сцен та епізодів, описів природи і т. ін.

Монори́ма (фр. monorime, від грец. mónos — один) — вірш з однією римою, що охоплює віршові рядки.

Заключна частина думи (кінцівка), або СЛАВОСЛОВІЄ.

Тирада - мовний період думи обсягом у кілька рядків, об'єднаних однією римою.

Відеоурок на тему: Народні думи. "Дума про Марусю Богуславку". YouTube

Інтерактивна вправа. Цитати про письменників

Презентація1 на тему: "Історичні пісні" 

Презентація2 

Алгоритм власного висловлення на ЗНО

Теорія літератури

КОМПОЗИЦІЯ (від лат. componere — складати, поєднувати) — побудова літературного твору, співвідношення всіх його компонентів, що створює цілісну картину і сприяє виявленню головної ідеї. Розрізняють зовнішні елементи композиції — поділ твору на частини і внутрішні — групування і розстановку персонажів. Іноді в значенні композиції вживається термін архітектоніка.

СЮЖЕТ (від фр. sujet — предмет) — система подій в художньому творі, в ході яких розкриваються характери персонажів і головна ідея. Оскільки події подаються у розвитку, в основі сюжету лежить конфлікт. Конфлікти бувають різноманітні: соціальні, любовні, психологічні, виробничі тощо. У художньому творі, як правило, є різні види конфліктів. Класичний сюжет має такі елементи: експозиція — вихідні відомості про героїв, які вмотивовують їхню поведінку в умовах конфлікту; зав'язка — подія, що кладе початок конфлікту; кульмінація — найвищий момент у розвитку дії; розв'язка — подія, що розв'язує конфлікт; епілог — повідомлення про події після розв'язки. Великий епічний твір звичайно має кілька сюжетних ліній. У ліричних творах основу сюжету становить розвиток думки або почуття за схемою градації. Кульмінацією в таких творах є кінець вірша, де робиться висновок.

ЕКСПОЗИЦІЯ (від лат. expositio — пояснення) — один з елементів сюжету твору, первісні відомості про героїв, які мотивують їхню поведінку при виникненні конфлікту.

ЗАВ'ЯЗКА — елемент сюжету, наступний після експозиції,— подія, що кладе початок конфлікту. 

КУЛЬМІНАЦІЯ (від лат. culmen — вершина) — елемент сюжету, найвищий момент у розвитку дії. Після кульмінації настає розв'язка. У великих багатосюжетних творах буває кілька кульмінацій.

РОЗВ'ЯЗКА — елемент сюжету, подія, яка розв'язує конфлікт.

ПРОЛОГ (від гр. pro — перед і logos — слово — переднє слово) — вступна частина в структурі твору, в якій автор знайомить читача з подіями, покладеними в основу сюжету, чи зі своїми роздумами щодо них. Інколи письменник називає вступну частину прологом (наприклад, І. Франко в поемі „Мойсей”), але частіше вона не має назви (поема Т. Шевченка „Іван Підкова”). У поемі Т. Шевченка „Гайдамаки” є два прологи: один ліричний, без назви, другий — історичний, під заголовком „Інтродукція” (від лат. introductio — вступ).

ЕПІЛОГ (від гр. epilogos, ері — після, logos — слово) — один з елементів сюжету, заключна частина твору, де розповідається про події, що відбулися після розв'язки. Як правило, автор подає її під відповідною назвою.

ФАБУЛА (від лат. fabula — байка, оповідь) — термін, який не має однозначного тлумачення і часто вживається як синонім слова сюжет. Деякі літературознавці розрізняють ці поняття, вважаючи фабулою систему подій у їх причинно-часовій послідовності, а сюжетом — виклад цих подій у творі.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП — форма авторської мови, позасюжетний елемент композиції, коли автор відступає від сюжетної оповіді і висловлює свої думки, почуття, настрої, пов'язані із зображуваним у творі. Ліричні відступи, роблячи оповідь інтимною, довірливою, щирою, підсилюють емоційний вплив на читача. Особливо часто зустрічаються в ліро-епічних творах.